Big Band як класична форма джазового музикування: історія становлення – 1 частина

Загальновідомим фактом є помітна роль джазу північноамериканської та європейській культурі першій половині ХХ-го століття [1;2;3;4; – згідно бібліографії в кінці статті]. Виникнувши в південних районах США, на початку ХХ-го століття, цей жанр досить швидко поширився по всій її території, а по закінченні першої світової війни «завоював» і старий світ. Цей процес відбувався досить швидко, зокрема в світлі історичної ретроспективи і «одночасно» в різних стильових формах. Перша з них, визначившись у практиці, насамперед нью-орлеанська музика отримала відповідну назву – Нью-Орлеанський стиль. Паралельно виникли й інші її позначення, зокрема «диксиленд». Після ряду років, коли історія жанру репрезентировалась кількома стильовими напрямками по відношенню до першого з них, стали застосовувати поняття «традиційний джаз». Після 1918 року цей стиль став поширюватися по решті частини Америки і зокрема на півночі і сході країни, що призвело до виникнення як тотожних йому напрямків («чиказький стиль»), так і дещо відмінні (“симфоджаз”).

Історія становлення біг-бенд

Поступальний розвиток джазу було порушено на рубежі 20-х – 30-х років вибухнула внаслідок глибокої фінансової економічної кризи, быстроприобредшего світовий характер. По закінченні його в 1932 році склалася зовсім інша ситуація, що знайшло відображення в наслідку в термінологічному її визначенні – «ерою біг-бендів». Саме вона і буде розглянута в рамках даної статті, в аспекті найбільш культивованої форми.Як видно з назви даної стильової епохи як така виступає «великий оркестр». Для розуміння сутності даної форми джазового музикування необхідно нагадати, що традиційний джаз оркестр, що сформувався ще на початку століття і отримав назву «jazz-band» включав зазвичай п’ять, сім інструментів, що складали дві різні за своїми функціями групи: солирующую (труба, кларнет, тромбон) і акомпанує (барабан, банджо, туба, фортепіано). Іноді допускалися заміни деяких з перелічених, зокрема замість кларнета – сопрано-саксофон, банджо – гітара, туби – контрабас, фортепіано – акордеон. Саме цей оркестр і «піддався» розширення в цікаву для нас епоху: якщо ритм-група збереглася в колишньому складі, то інші сольні інструменти дублювалися три-п’ять разів, при цьому в американській практиці допускалися часом значні відхилення від перерахованого типового складу (наприклад, оркестр Куті Вільямса, мав шість труб, один тромбон при повній відсутності саксофонів; у свою чергу колектив Вуді Германа давав максимум саксофонів (п’ять). Мабуть це зумовлено відповідною спеціалізацією керівника ансамблю). Метаморфози сталися з джазовим оркестром жодним чином не пояснюють в існуючій літературі, постаючи перед читачем як певної даності. На наш погляд, вони багато в чому визначені змінами що відбулися в джазовій практиці, при чому не тільки внаслідок поліпшення фінансової кон’юнктури [2,145;4,199], але і видозміни умов музикування, що виразилися в збільшенні розмірів концертних майданчиків для виступу. (Помічені також біг-бенди і в стадіонних концертах). Ближче до кінця 30-х років джаз оркестри починають поєднувати гру в ресторанах, дансінгах з виступами в концертних залах, причому досить об’ємних. Своєрідним знаком розпочатого процесу послужив виступ біг-бенду Бенні Гудмена у відомому Нью-йоркському Карнегі-Хол у 1938 році. Тепер саме необхідність «освоїти» цей простір і викликало до життя таке різке розширення складу оркестру (не будемо забувати про те, що так звана підсилююча апаратура починає впроваджуватися лише в кінці 30-х років, та й то переважно з метою «допомогти» вокалісту у справі його співвідношення – балансу з оркестром. Думається, «механічна», до деякої міри зміни інструментального складу було плідним кроком на шляху відновлення традицій жанру, багато в чому порушених через згадуваного кризи, бо дозволяло використовувати накопичений досвід до цього часу музикантами старшого покоління. – Невипадково деякі колективи сприймалися як розширених диксилендов.

Початок золотої ери джазу “епоха свінгу”

«Перші біг-бенди, розробляють стиль свінг, ще продовжували йти по шляху, наміченому такими розширеними диксилендами, лише кілька впорядковуючи виконання використанням аранжувань» [4,163]. Зрозуміло, нова, яка виходила з кількості інструментів, форма джазового музикування поступово виробила свої власні нормативи, служили надійним орієнтиром протягом цієї стильової епохи 30-ті – 50-ті роки, так і тепер, як показує сьогоднішня практика, яка зберігає певну актуальність. Отже, золотим часом або вершиною у становленні біг-бендів вважаються 30-ті – 40-ті роки, точніше «з 1935 по 1945 рік» [4, 187]. У цей період оркестри функціонують згідно з расовою принципом, тобто окремо складаються з білих музикантів і, відповідно, чорних. Тільки в 40-і роки починають з’являтися змішані за складом колективи. Це розділення знайшло вираження і в відмінності в репертуарі, аранжуваннях, манері виконання.

Продовження в Big Band як класична форма джазового музикування: "Білі колективи" - 2 

Бібліографія

1. Коллиер Дж. – Л. Луї Армстронг – Американський геній / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1987. – 424 с.
2. Коллиер Дж. – Л. Становлення джазу / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1984. – 392 с.
3. Конен Ст. Народження джазу / В. Конен / Видання 2-е – М.; Сов. Композитор, 1990. – 320 с.
4. Овчинников Е. В. Історія джазу / Е. В. Овчинников / Випуск 1 – М.; Музика, 1994. – 240 с.
5. Откидач Ст. Музична эстрада: Словник / В. Откидач – Харків.; (?), 2004.– 445 с. 445
6. Панасье Ю. Історія справжнього джазу / Ю. Панасье – Ленінградське відд.; Музика, 1978. – 128 с.
7. Симоненко В. Лексикон джазу / В. Симоненко – К.; Муз. Україна, 1981. – 112 с.
8. Словник іноземних слів / 14-е изд., испр. – М.; Російська мова, 1987. – 608 с.
9. Фейєртаг Ст. Джаз. ХХ століття. Енциклопедичний довідник / В. Фейєртаг – СПб.; Скіфія, 2001. – 564 с.