Ера свінгу: оркестри на ранній стадії становлення – частина 1

Регтаймовый бум охопив всю Америку і перебрався за океан віддаленими відгомонами на початку ХХ-го століття досягає апогею у своєму художньому і естетичному розвитку. Ця легко-жанрова музика, ототожнюється з мистецтвом негрів, що сформувалася під впливом двох культур білих і чорних верств населення (так само як блюз), і є відправною точкою у формуванні різних музичних жанрів.

Регтайм, мав своїх яскравих представників, таких, як Скотт Джаплин з Клиновим лис-том, Эрвинг Берлін Регтаймовый оркестр Олександра, Джеймс Скотт і Джозефам Лемом, послідовно вів до формування джазу, з початком якого ви можете познайомитися з попередньої статті .

Оркестри на ранній стадії, від регтайму до д;аз-бенду

На думку В. Конена (Народження джазу) Різновид джазу, заповнила світ у роки, що послідували за першою світовою війною, запозичила багато в своїй естетиці і виразних прийомах безпосередньо з комерційного популярного регтайму. У сформованій обстановці реформації поглядів на моральні, естетичні і соціальні норми життєвого укладу Нове покоління прагнуло мистецтва відкритого, емоційного і, звичайно, чуттєвого (Р. Овчинников – Історія джазу стор 197)

Регтайм

Регтайм – музика, писавшаяся виключно для фортепіано виходить за рамки свого стилістичного стандарту, що власне і зумовило перехід до джазу. Самим головним сполучною ланкою між регтаймом і джазом була широко прикріплена практика перекладання регтайм для оркестрових ансамблів. Їх репертуар складався як із самостійних номерів, так і з акомпанементу до популярних пісень (Ст. Конен Народження джазу стор 179) Шлях, що привів до утворення біг-бендів джазової орієнтації, развивавшимся в руслі стилю свінг, пролягав через відоме, хоча спочатку і не дуже помітне збільшення числа музикантів в ансамблі (Коллиер-Джеймс Лінкольн Становлення джазу стор 162). Це в свою чергу, порівняно з класичним джазом, спричинило інше співвідношення між інструментами.

В результаті об’єднання їх у групи, також встановилися дещо інші функції музиканта: як соліста, як сайдмена – sidemen (так називають музиканта оркестру), і як артиста оркестру в цілому. Формувалися нові принципи виконання, колективного музикування, виникла інша фактура викладу матеріалу. (До-Дж. Лінкольн Становлення джазу стор 162).

Маршируючі оркестри

Перші колективи за своїм складом були надзвичайно різношерстні, все залежало від місця проживання або від того, де безпосередньо вони створювалися, та взагалі джаз спочатку був музикою найбідніших і середніх верств населення, внаслідок чого через брак можливості придбати за упоряд-венному бажанням інструменти, доводилося грати на тих, які були в наявності. Марширують оркестри на вулицях Нового Орлеана були копією (або майже копією) типового духового оркестру… Пізніше на шляху від архаїчного до класичного джазу відбулося значне скорочення складу інструментів (До-Дж. Лінкольн Становлення джазу стор 162), йде народження диксиленду (кларнет, корнет, тромбон, банджо, туба (пізніше гітара та контрабас) і барабан). Ця класична модель на практиці видозмінювалася: варіювалися інструменти, їх чисельність, як у бік зменшення, так і збільшення (ансамбль Джо “Кінга” Олівера два корнета, на другому грав тоді ще мало відомий Луї Армстронг).

Великі оркестри світ-джазу

Перші біг-бенди, розробляють стиль свінг, йшли по шляху, наміченому такими розширеними диксилендами, впорядковуючи виконання використанням аранжувань (оркестри Т. Дорсі, Дж. Дорсі, Р. Норво, Е. Кондона, Б. Поллака). Спроби використовувати колективну гру (однорідної або якоїсь об’єднаної групи з використанням різних інструментів) для проведення однієї мелодичної лінії на тлі акомпанементу – ритм секції з окремими, фоновими вставками інших інструментів, стають характерними для деяких ансамблів класичного напряму. Це в подальшому знаходить широке, характерне епохи свінгу, застосування в наступних п’єсах для біг-бенду і стає при цьому одним із класичних прийомів аранжувальника.

В індустрії розваг, особливо в повсюдно поширеною популярної, танцювальної сфері, мало місце широке застосування великих оркестрів. Відомо, що ще в 1912 році свій оркестр розширеного типу створює Чарлі Елгар, а через шість років він дає перший концерт джазової музики. Сент-Луїс-Оркестр, починаючи з 1916 року, виступали як ривербот – оркестр на пароплавах…Аналогічні спроби робилися майже одночасно і при цьому фактично незалежно один від одного різних регіонах США. Так, у Чикаго з 1918 року працювали оркестри під управлінням Е. Тейта, Ч. Кука, К. Диккерсона; в Детройті виступав Ст. Мак-Кінні, у Канзас-Сіті – Б. Моутен, в Нью-Йорку – Е. Сноуден.” (К. –Дж. Лінкольн “Становлення джазу”). У цих оркестрах, які виступають в основному у великих приміщеннях і на відкритих майданчиках, що вимагало великої потужності звучання (тенденція до збільшення кількості музикантів), та й взагалі в той період розвитку розважального мистецтв, культивувалася музика отримала назву – “світ-музика” і симфоджаз.

Світ-музика (з англійської – солодка музика), під цим терміном мається на увазі ряд стильових різновидів комерційної і танцювальної музики у виконанні безлічі танцювальних оркестрів. Призначеної в основному для задоволення потреб широкої публіки в респектабельних дансинг-холах, мюзик-холах, готелях, танцзалами, кабаре,також озвучування театральних вистав та кінофільмів. Спочатку всім оркестрам, що згодом стали відомі як джазові, доводилося грати саме цю музику, яка давала можливість мати стабільний заробіток, що не мало важливо для музиканта, який отримав можливість в подальшому вільно експеримтувати, створювати нові створіння, пропонуючи їх широкій публіці у своїх виступах (оркестр Флетчера Хендерсона грав у нью-йоркському Клаб Алабам і з 1924 в танцзалі Роузленд; Дюк” Еллінгтон зі своїм оркестром в Коттон-клаб). До характерних рис світ-музики відноситься: схильність до спокійним тембрів, немов обволікаючу, неголосне звучання, м’яка, вільна манера співу з використанням характерних за теситурою і тембром голосів – солодкозвучних тенорів, нерідко користувалися фальцетом, і низьких чуттєвих жіночих голосів. У мелодиці широке поширення отримали плавні звороти, запозичені з європейської культури і надають музиці особливу наспівність, підкреслено сентиментальний ліричний характер. Кожна композиції виконувалася тільки по нотах, за винятком тих випадків, коли для маленьких імпровізаційних соло (в ті роки виглядали у формі епізодичних вставок), через відсутність техніки імпровізації у музикантів оркестру, запрошувались солісти з інших джазових ансамблів. Також була відсутня техніка свінгового фразування офф-біт (триольное ділення з акцентуванням синкопованих нот), на тлі ритмічної пульсації ритм секції, зі зміщенням опорної частки, з сильних(1-3) на слабкі (2-4) – ап-біт. Всі ці особливості були невіддільною й визначальною, складовою частиною в майбутньому всіх джазових колективів.

Симфоджаз

Представниками цього музичного напрямку були оркестри під управлінням: А. Хикмена, А. Джонса, Д. Олсена, Ст. Лопеза, Т. Льюїса, Б. Бер-ні, найбільш відомі – оркестри: Джеймса Риза Юроупа (або Джим Європа), Вілла Меріона Кука, у 20-ті роки: Р. Ломбардо і Р. Уеллі. Але безперечним лідером світ – музики, що вплинув на формування жанру (свінг) і на творчість інших, в подальшому відомих оркестрів, звичайно ж, є – Пол Уайтмен.

Пол Уайтмен, народився в 1890 році в Денвері, штат Колорадо. Отримав освіту скрипаля і виступав в симфонічних оркестрах на Західному узбережжі. Перший оркестр з десяти чоловік організував у 1919 році в Санта-Барбара, з 1920 – 1923 року виступав в готелі Палас Рояль (Palais Royal) записав першу грамплатівку, що мала величезний успіх, а композиція, яка увійшла в неї Whishpering стала хіт-сонгом і одним з найяскравіших зразків стилю світ. Вводить у вжиток термін – симфоджаз. Пол Уайтмен, як говорилося вище, зробив величезний вплив на багато колективів (оркестр Флетчера Хендерсона – спочатку нерідко копіював вишукане звучання…, представники світ-свінгу 30-40-х років Б. Гудмен і Р. Міллер прагнули до солодкого, сентиментальному саунду свого попередника). Пол Уайтмен зробив все можливе, щоб максимально наблизити исполнявшуюся їм музику до запитів широких кіл білих слухачів, часто не воспринимавших грубого негритянського джазу з його варваризмами (К.-Дж. Лінкольн Становлення джазу стор 171).

Прагнення зблизити джаз і академічну музику, проходить через усю його творчість. Яскраве тому підтвердження – історичний концерт під назвою Експеримент у сучасної музики в нью-йоркському Эолиен-холі 12 лютого 1924 року, до фінансування якого були залучені найвидатніші діячі мистецтва, серед них – С. Рахманінов, Я. Хейфец, В. Стравінський та інші. На цьому грандіозному поданні вперше прозвучала, Rhapsody in Blues – Рапсодія в стилі блюз або Рапсодія в блюзових тонах, або Голуба рапсодія ” Джорджа Гершвіна з самим автором в якості соліста-піаніста. Це твір великої форми для фортепіано та симфонічного оркестру, з моменту першого свого виконання стає популярною і міцно входить в список шедеврів світової симфо-джазової музики. Тематизм і подальший його розвиток побудований на типових елементах блюзу . Подвійне думка про стилістику легкорозважального жанру (світ музики: з одного боку вона беззастережно розцінюється як псевдоджаз, комерційна музика, з іншого помилково широка публіка приймає її за справжній джаз, не може заперечувати той факт істинного значення в історичній перспективі, і величезного впливу її на розвиток і формування джаза і наступних музичних течій.