На загальну думку джаз спочатку репрезентує народну музику США, демонструючи опору на різні за своїй національній приналежності джерела – англо-кельтські, франко-романські, афро-американські. Останні становлять найбільший інтерес, оскільки є найбільш екзотичною складової фунда-менту, що виник на рубежі ХІХ-ХХ-го століть джазу. Невипадково перший російською мовою збірник праць зарубіжних авторів «Джаз-банд і сучасна музика», присвячений цього жанру і опублікований в СРСР у 1926 році, були включені статті австралійського фольклориста Гренджереа П. О. «Народні витоки джазу» [3] і французького композитора Даріуса Мійо «Розвиток джазу і північно-американська негритянська музика» [9].
Історія становлення та тенденції розвитку в джазі фольклору на прикладі біг-бэндовой практики 2-ї половини ХХс.
Нині широко відомим є активну участь у становленні цього жанру в різних соціальному, расове і національному відношенні груп населення (білих, чорних, креолів, мулатів, метисів). Найбільш інтенсивно відбувався цей процес у південних районах США, на що вказують такі дослідники джазу В. Е. Берендт, Дж. Л. Коллиер, А. О дэир, Ю. Панасье, М. Стірнс (див. бібліографію даної статті). Лише Валентина Конен [7; 8] вказує на більш ранній етап активно-го взаємодії, початок якого припадає на ХVIII-е століття і позначилося на островах Карибського басейну.Саме там вперше відбулася зустріч латинської (зокрема іспанської) культури і художнього досвіду західноафриканських народів (ХVI-XVII ст.). Згодом досвід взаємопроникнення різних культур відрізняє і континентальну практику, найяскравіше, будучи представленим в районі французької колонізації Північної Америки (сучасні штати Луїзіана і Алабама).
В ході еволюції джазу часі і його зв’язок з фольклором іншого походження, неадаптованого в США. Передумовою цього, як правило, служили безпосередні контакти американських джазменів з представниками народного мистецтва різних країн. Першою ластівкою такого роду стало спільне музикування американців з кубинськими музикантами, які прибули в ряд міст північно-заходу США після закінчення другої світової війни. Як відомо, міграція в США носить постійний характер і, хоча вона далеко не завжди стимулює виникнення яскравих художніх явищ у області культури, але в даному випадку саме так і сталося. Виникла цілісне стильовому напрямок у рамках аналізованого нами жанру, а саме, – “афро-кубинскй джаз”.
Згідно з відомостями, що приводяться в довідковій літературі, зокрема, у словниках В. Вассербергера, Ст. Н. Откидыча і В. С. Симоненко в даному напрямку з’єднуються «ознаки джазової музики 40-х років (свінгу, бі-бопу) з народною музикою кубинської» [11; 15; 23;]. При більш уважному вивченні процесу формування афро-кубинського джазу звертає на себе увагу той факт, що обумовлює моментом у цьому питанні з’явилися не стільки іманентно притаманні жанру потреби в оновленні, скільки «позамузичні» причини, пов’язані з кардинальною зміною політичної ситуації на Кубі після закінчення другої світової війни, викликала масову міграцію на континент. став різко падати інтерес до біг-бэндовой музики, що змусило оркестрових лідерів шукати нові шляхи розвитку. Одним з них, досить плідним, як продемонстрували подальші події, виявився «контакт» з новоприбулими музикантами. Серед них було чимало прекрасних музикантів зокрема виконавців на ударних інструментах (зокрема Кандідо, Мачито, Чано Позо, Чучо Валдес).
Зауважимо, що вони не були конкурентами традиційним джазовим барабанщикам – представникам так сказати «джазової кухні», тобто встановлення (складається: з великого, малого барабанів + альт і бас-томи, великої тарілки і хай-хет) оскільки грали переважно на бонгах, конгах, маракасах, реко-реко і тимбалесе). Як наслідок гру перших позначають англійським словом – «drums», а друге – percussion. Також підкреслимо той факт, що традиційні ударники працюють, як правило, з допомогою паличок різних видів, а перкусіоністи, як правило, безпосередньо руками (долонями, пальцями). Іншими словами, в джазовому біг-бенді відбулося суміщення drums і percussion призвело до всіх помітного розширення ритм-групи, що на наш погляд, є похідним і надзвичайно важливим оновлення та збагачення ритмічної основи джазової музики. Останній факт зафіксований у вище зазначеній літературі.
[custom_frame_center shadow=”on”]
См. продовження статті "Фольклор у джазі: Ритми кубинської «румби» та її послідовників - частина 2" >>
Бібліографія.
- Баташев А. Радянський джаз. Історичний нарис – М.; Музика, 1972 – 176 с.
- Браславський Д. Аранжування для естрадних ансамблів і оркестрів – М.; Музика, 1974. – 392 с.
- Ренджерів П. О. Народні витоки джазу // Джаз-банд і сучасна музика Сб. ст-ї. – Л.: Academia.1926 – с. 12 – 20.
- Гусєв Ст. Е. Фольклор як елемент культури // Збірник мат. симпозіуму АН СРСР Мистецтво в системі культури – Л.; «Наука», 1987. – с. 36 – 41.
- Коллиер Дж. – Л. Луї Армстронг – Американський геній – М.; Веселка, 1987. – 424 с.
- Коллиер Дж. – Л. Становлення джазу – М.; Веселка, 1984. – 392 с.
- Конен Ст. Шляху розвитку американської музики. Нариси з історії музичної культури США – видання 3-е перероблене – М.; «Сов. композитор», 1977. – 447 с.
- Конен Ст. Народження джазу / Видання 2-е – М.; Сов. Композитор, 1990. – 320 с.
- Мійо Д. Розвиток джазу і північно-американська негритянська музика//Джаз-банд і сучасна музика Сб. ст-ї. – Л.: Academia.1926 – с. 21 – 31.
- Овчинников Е. В. Історія джазу / Випуск 1 – М.; Музика, 1994. – 240 с.
- Откидач В. М. Музична эстрада: Словник – Харків, Видавець І. Ст. Якубенко, 2004.– 445 с. 445
- Панасье Ю. Історія справжнього джазу – Ленінградське відд.; Музика, 1978. – 131 с.
- Петров А.с Джазові силуети – М.; Музика, 1996. – 239 с.
- Пістон У. Оркестровка – М.; Сов. Композитор, 1990. – 464 с.
- Симоненко В. Лексикон джазу – К.; Муз. Україна, 1981. – 112 с.
- Словник іноземних слів / 14-е изд., испр. – М.; Російська мова, 1987. – 608 с.
- Степурко О. Трубач у джазі – М.; Сов. Композитор, 1989. – 207 с
- Фейєртаг Ст. Джаз. ХХ століття. Енциклопедичний довідник – СПб.; Скіфія, 2001. – 564 с.
- Юцевич Ю. Словник музичних термінів – К.; Муз. Україна, 1988. – 263 с.
- Berendt I. E. Od raga do rocka – Kr.; PWM, 1979. – 539 p.
- Stearns M. The Story of Jazz M. Stearns – N. Y.; Oxford University Press, – 367 p.
- Tanner P. O. W. Jazz P. O. W. Tanner , D. W. Megill, M Gerow – 7 ed. – Dubuque: Brown, 1992. – 228 p.
- Wasserberger I. Jazzovy slovnik I. Wasserberger a kolektiv – Bratislava Slatne hudobne vydavateL, 1966. – 351 str.
