Початок в Big Band як класична форма джазового музикування: історія становлення - 1 частина
Білий Big Band Бені Гудмена в середині 30-х рр. ХХ ст, Золота епоха джазу (Ера Свінгу)
Серед білих колективів, на загальну думку, виділявся оркестр кларнетиста Бенні Гудмена. У нього була прекрасна індивідуальна професійна підготовка. За твердженням Ю. Овчинникова, «його надзвичайно інтенсивна і темпераментна манера виконання» з «різними прийомами інтонування», «бездоганно віртуозною технікою, витонченістю фразування, красивим звуком…, відрізнявся безліччю відтінків» [4, 203], помітно виділяло його як кларнетиста серед музикантів. Відмінною рисою стилю оркестру Б. Гудмена були чудові аранжування. Їх відрізняло єдність оркестрової та сольних партій, що здавалися природним продовженням один одного, використання техніки рифів і фоур-біт у ритм-групи (характерний для всієї епохи). Цього оркестру була властива дивовижна синхронність виконання, що говорить про високопрофесійному рівні його музикантів.

Білі коллективи

Оркестр Бені Гудмена складався з 15-ти осіб [6, 75]. Сам лідер вважав, що «склад з десяти чоловік, але включає професійних, добре розуміють один одного музикантів, цілком достатній для створення будь художньо повноцінної, цікавої композиції. Але свого роду стандартом для біг-бендів 30-х років став складу з 13 музикантів…» [4, 205]. У його біг-бенді було багато видатних музикантів, багато з них згодом ставали керівниками відомих оркестрів. Серед них: сурмачі Банні Беригена і Харрі Джеймс; ксилофонист Ред Норво; залучені до співпраці чорні музиканти виброфонист і барабанщик Лайонел Хемптон і піаніст, аранжувальник Тедді Вілсон; кларнетисти і тенор саксофоністи Джорджі Олд і Пинатс Хако; гітарист Чарлі Крісчен; відома негритянська співачка Біллі Холідей.

«Єдиним серйозним конкурентом Бенні Гудмена», за твердженням Ст. Фейертага [9, 537], вважався, кларнетист і керівник біг-бенду Арті Шоу. Його оркестр, крім духових (дві труби, тромбон, саксофон тенор) включав ще і струнні [4, 208]. Перший склад він зібрав у 1936 році, але прославитися зміг лише з другим, зібраним у квітні 1937 року. За влучним зауваженням Дж. Коллиера «оркестру особливо вдавалися популярні мелодії, як, наприклад «Begin the Beguine» і «Stardust», а також безліч свінгових п’єс» [2, 203]. У 1940 році Арті Шоу збирає новий оркестр також зі струнною групою, а всередині складу створює ще групу The Grammercy Five (Джонні Гварнері грав на спинете, Білл Баттерфілд на трубі) [9, 537-538]. У його біг-бенді грало багато відомих музикантів: трубач Рой Елдрідж; гітарист – Барні Кессел; барабанщик Додо Мармароза і Дейв Таф; і тромбоніст Рей Конифф. У своєрідному “другому ряду” білих біг-бендів ведучим був колектив братів Дорсі – кларнетиста і альт-саксофоніста Джіммі і тромбоніста Томмі, організований у 1933 році. Згодом кожен з них організував свій. Брати були прекрасними солістами. (Нагадаємо про баладі «i’m Getting Sentimental Over You» Джорджа Бассмана у виконанні Томмі Дорсі в 1933 році, залишається популярною і по сьогоднішній день, особливо серед тромбоністів, і після якої сучасники назвали його «сентиментальним джентльменом свінгу» [9, 163]). Їх біг-бенд складався з дванадцяти музикантів (три саксофона, тобто на один менше типового складу, дві труби, три тромбона і чотири людини в ритм секції). Свою музичну кар’єру в біг-бенді починали трубач Бенні Бериген; тенор-саксофоніст Бад Фрімен; барабанщик Дейв Таф; кларнетист Баді ДиФранко; вокалісти Френк Сінатра, Б. Еберлі, Е. о’коннел, Дж. Стаффорд та інші. Оркестр був орієнтований «на виконання інструментального «гарячого» джазу» [9, 163], але також активно використовував естрадний репертуар вокалістів і «джаззинг», обробивши цілий ряд п’єс класичної музики. В цілому для стилю оркестру характерно трохи запізнюється шаффл-ритм, з визначена монотонністю. Аранжування ж надавали загальному звучанню громіздкість і ваговитість.
Білий великий оркестр тромбоніст Глена Міллера У кінці 30-х років в число кращих біг-бендів США увійшов колектив тромбоніста і аранжувальника – Гленна Міллера. У 1935 році, будучи ще музикантом оркестру Рея Нобла, «розробив новий оригінальний співаюче звучання групи саксофонів з кларнетом в ролі верхнього голосу (один час зване «кристал-хорусом»)», яке треба сказати активно використовується по сьогоднішній день [9, 295]. У 1938 році організовує власний біг-бенд, який через рік стає самим популярним, як відзначають «завдяки регулярним трансляціям з танцювального залу Glen Island Casino на острові Лонг-Айленд (Нью-Йорк) і великій кількості хітів…» [9, 295], на яких виховувалося і виховується не одне покоління аж до сьогоднішнього дня. В біг-бенді грали чудові музиканти: сурмачі Біллі Мей і Боббі; тенор-саксофоніст Тєкс Бенеке; нерідко разом з оркестром виступала вокальна група Modernairs. Його відомі мелодії стали візитною карткою оркестру – Little Brown Jung, Chattanooga Choo Choo, In The Mood, Strings Of Pearls, Song Of The Volga Boatmen, Sunrise Serenade, Tuxedo Junction, Moonlight Serenade, записані на платівку і стала першою джазової платівкою, проданої мільйонним тиражем, і принесла разом з кінофільмами «Серенада Сонячної долини» (1941) і «Дружини оркестру» (1942), в яких джаз-оркестр вперше став органічною частиною сюжету» [9, 295] світове визнання.

Проміжний висновок

Підсумовуючи враження від гри білих оркестрів, підкреслимо, що вони в основному виконували розважальну музику. Також слід відзначити орієнтацію на європейські звукові ідеали, як в біг-бендах Б. Гудмена і Р. Міллера «призвела до появи своєрідного відгалуження всередині стилю свінг – до так званого світ-свінг» [4, 204], у якого було багато послідовників також і в негритянської середовищі. «Частка джазових композицій в репертуарі цих ансамблів була різна. Найбільш популярні і високооплачувані з них чергували швидкі рифові номери, що включають одне-два джазових соло, із солодкими аранжуваннями популярних мелодій, за участю вокалістів» [2, 202]. Звідси і аранжування у білих біг-бендів з характерною для цього репертуару особливістю. В основному акцент робиться на колективну гру з заздалегідь розписаним партіями та епізодичними імпровізаціями.

Продовження: Big Band як класична форма джазового музикування: чорні колективи, висновки - частина 3

Бібліографія

  1. Коллиер Дж. – Л. Луї Армстронг – Американський геній / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1987. – 424 с.
  2. Коллиер Дж. – Л. Становлення джазу / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1984. – 392 с.
  3. Конен Ст. Народження джазу / В. Конен / Видання 2-е – М.; Сов. Композитор, 1990. – 320 с.
  4. Овчинников Е. В. Історія джазу / Е. В. Овчинников / Випуск 1 – М.; Музика, 1994. – 240 с.
  5. Откидач Ст. Музична эстрада: Словник / В. Откидач – Харків.; (?), 2004.– 445 с. 445
  6. Панасье Ю. Історія справжнього джазу / Ю. Панасье – Ленінградське відд.; Музика, 1978. – 128 с.
  7. Симоненко В. Лексикон джазу / В. Симоненко – К.; Муз. Україна, 1981. – 112 с.
  8. Словник іноземних слів / 14-е изд., испр. – М.; Російська мова, 1987. – 608 с.
  9. Фейєртаг Ст. Джаз. ХХ століття. Енциклопедичний довідник / В. Фейєртаг – СПб.; Скіфія, 2001. – 564 с.
☎ Зв'язатися з нами / ✎ Залишити відгук

Схожі: