Big Band як класична форма джазового музикування: Білі колективи – 2 частина

Початок в Big Band як класична форма джазового музикування: історія становлення - 1 частина 

Білі коллективи

Оркестр Бені Гудмена складався з 15-ти осіб [6, 75]. Сам лідер вважав, що «склад з десяти чоловік, але включає професійних, добре розуміють один одного музикантів, цілком достатній для створення будь художньо повноцінної, цікавої композиції. Але свого роду стандартом для біг-бендів 30-х років став складу з 13 музикантів…» [4, 205]. У його біг-бенді було багато видатних музикантів, багато з них згодом ставали керівниками відомих оркестрів. Серед них: сурмачі Банні Беригена і Харрі Джеймс; ксилофонист Ред Норво; залучені до співпраці чорні музиканти виброфонист і барабанщик Лайонел Хемптон і піаніст, аранжувальник Тедді Вілсон; кларнетисти і тенор саксофоністи Джорджі Олд і Пинатс Хако; гітарист Чарлі Крісчен; відома негритянська співачка Біллі Холідей.

«Єдиним серйозним конкурентом Бенні Гудмена», за твердженням Ст. Фейертага [9, 537], вважався, кларнетист і керівник біг-бенду Арті Шоу. Його оркестр, крім духових (дві труби, тромбон, саксофон тенор) включав ще і струнні [4, 208]. Перший склад він зібрав у 1936 році, але прославитися зміг лише з другим, зібраним у квітні 1937 року. За влучним зауваженням Дж. Коллиера «оркестру особливо вдавалися популярні мелодії, як, наприклад «Begin the Beguine» і «Stardust», а також безліч свінгових п’єс» [2, 203]. У 1940 році Арті Шоу збирає новий оркестр також зі струнною групою, а всередині складу створює ще групу The Grammercy Five (Джонні Гварнері грав на спинете, Білл Баттерфілд на трубі) [9, 537-538]. У його біг-бенді грало багато відомих музикантів: трубач Рой Елдрідж; гітарист – Барні Кессел; барабанщик Додо Мармароза і Дейв Таф; і тромбоніст Рей Конифф. У своєрідному “другому ряду” білих біг-бендів ведучим був колектив братів Дорсі – кларнетиста і альт-саксофоніста Джіммі і тромбоніста Томмі, організований у 1933 році. Згодом кожен з них організував свій. Брати були прекрасними солістами. (Нагадаємо про баладі «i’m Getting Sentimental Over You» Джорджа Бассмана у виконанні Томмі Дорсі в 1933 році, залишається популярною і по сьогоднішній день, особливо серед тромбоністів, і після якої сучасники назвали його «сентиментальним джентльменом свінгу» [9, 163]). Їх біг-бенд складався з дванадцяти музикантів (три саксофона, тобто на один менше типового складу, дві труби, три тромбона і чотири людини в ритм секції). Свою музичну кар’єру в біг-бенді починали трубач Бенні Бериген; тенор-саксофоніст Бад Фрімен; барабанщик Дейв Таф; кларнетист Баді ДиФранко; вокалісти Френк Сінатра, Б. Еберлі, Е. о’коннел, Дж. Стаффорд та інші. Оркестр був орієнтований «на виконання інструментального «гарячого» джазу» [9, 163], але також активно використовував естрадний репертуар вокалістів і «джаззинг», обробивши цілий ряд п’єс класичної музики. В цілому для стилю оркестру характерно трохи запізнюється шаффл-ритм, з визначена монотонністю. Аранжування ж надавали загальному звучанню громіздкість і ваговитість.
У кінці 30-х років в число кращих біг-бендів США увійшов колектив тромбоніста і аранжувальника – Гленна Міллера. У 1935 році, будучи ще музикантом оркестру Рея Нобла, «розробив новий оригінальний співаюче звучання групи саксофонів з кларнетом в ролі верхнього голосу (один час зване «кристал-хорусом»)», яке треба сказати активно використовується по сьогоднішній день [9, 295]. У 1938 році організовує власний біг-бенд, який через рік стає самим популярним, як відзначають «завдяки регулярним трансляціям з танцювального залу Glen Island Casino на острові Лонг-Айленд (Нью-Йорк) і великій кількості хітів…» [9, 295], на яких виховувалося і виховується не одне покоління аж до сьогоднішнього дня. В біг-бенді грали чудові музиканти: сурмачі Біллі Мей і Боббі; тенор-саксофоніст Тєкс Бенеке; нерідко разом з оркестром виступала вокальна група Modernairs. Його відомі мелодії стали візитною карткою оркестру – Little Brown Jung, Chattanooga Choo Choo, In The Mood, Strings Of Pearls, Song Of The Volga Boatmen, Sunrise Serenade, Tuxedo Junction, Moonlight Serenade, записані на платівку і стала першою джазової платівкою, проданої мільйонним тиражем, і принесла разом з кінофільмами «Серенада Сонячної долини» (1941) і «Дружини оркестру» (1942), в яких джаз-оркестр вперше став органічною частиною сюжету» [9, 295] світове визнання.

Проміжний висновок

---

Підсумовуючи враження від гри білих оркестрів, підкреслимо, що вони в основному виконували розважальну музику. Також слід відзначити орієнтацію на європейські звукові ідеали, як в біг-бендах Б. Гудмена і Р. Міллера «призвела до появи своєрідного відгалуження всередині стилю свінг – до так званого світ-свінг» [4, 204], у якого було багато послідовників також і в негритянської середовищі. «Частка джазових композицій в репертуарі цих ансамблів була різна. Найбільш популярні і високооплачувані з них чергували швидкі рифові номери, що включають одне-два джазових соло, із солодкими аранжуваннями популярних мелодій, за участю вокалістів» [2, 202]. Звідси і аранжування у білих біг-бендів з характерною для цього репертуару особливістю. В основному акцент робиться на колективну гру з заздалегідь розписаним партіями та епізодичними імпровізаціями.

Продовження: Big Band як класична форма джазового музикування: чорні колективи, висновки - частина 3 

Бібліографія

---

1. Коллиер Дж. – Л. Луї Армстронг – Американський геній / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1987. – 424 с.
2. Коллиер Дж. – Л. Становлення джазу / Дж. – Л. Коллиер – М.; Веселка, 1984. – 392 с.
3. Конен Ст. Народження джазу / В. Конен / Видання 2-е – М.; Сов. Композитор, 1990. – 320 с.
4. Овчинников Е. В. Історія джазу / Е. В. Овчинников / Випуск 1 – М.; Музика, 1994. – 240 с.
5. Откидач Ст. Музична эстрада: Словник / В. Откидач – Харків.; (?), 2004.– 445 с. 445
6. Панасье Ю. Історія справжнього джазу / Ю. Панасье – Ленінградське відд.; Музика, 1978. – 128 с.
7. Симоненко В. Лексикон джазу / В. Симоненко – К.; Муз. Україна, 1981. – 112 с.
8. Словник іноземних слів / 14-е изд., испр. – М.; Російська мова, 1987. – 608 с.
9. Фейєртаг Ст. Джаз. ХХ століття. Енциклопедичний довідник / В. Фейєртаг – СПб.; Скіфія, 2001. – 564 с.