Український фортепіанний джаз у системі професійної музичної освіти
Процес виділення естрадно-джазового профілю в українській музичній педагогіці, його експериментальної апробації та розвитку, відбувався в декількох напрямках і виявив низку тенденцій:
- відкриття естрадних відділень у музичних школах Києва (1974), Одеси (1982, 1989), Ізмаїла (1989), відділів естрадно-джазового виконавства в музичних училищах Києва (1980), Одеси (1980), Донецька (1986), Львова (1989), Харкова (1989), Кривого Рогу (1990); запровадження в програму консерваторських дисциплін факультативних курсів джазової імпровізації (Одеса, 1979), джазової гармонії та оркестровки (Київ, 1982); створення кафедри Музичне мистецтво естради в Донецькій державній консерваторії ім. С. С. Прокоф’єва (1990); заснування кафедри естрадних та духових інструментів в Харківському державному інституті мистецтв ім. Конінревського (1994) та аналогічних кафедр – в Київському та Харківському інститутах культури (1971);
- педагогічна та виконавська діяльність джазових піаністів у музичних ніінншх закладах України: М. Скорик, К. Віленський, В. Новиков, В. Соляник, М. Замороко, П. Пашков, Є. Дергунов (Київ), Ю. Кузнецов (Одеса), С. Давидов (Харків), А. Лозовський (Донецьк) та ін.;
- проведення практично-методичних семінарів, конференцій, академізація учбових програм, методичних посібників, видавництво нових пінних збірників, енциклопедичної літератури: українське видання
навчального посібника І. Горбата, І. Вассенбергера “Основи джазової інтерпретації” (1980) під редакцією В.Симоненка; енциклопедичних і І» І їм міологічних словників „Лексикон джазу” (1981), „Українська енциклопедія джазу” В.Симоненка (2004), „Естрада. Рок-музика. Джаз” В. Откидача (1993); отних збірників та хрестоматій „Фортепіано в джазі” (1988) під редакцією М. Замороко. „Джазові етюди для фортепіано” (1984) ..Джаз і фортепіанна музика першої половини XX сторіччя” (1987, 1989) під редакцією М. Замороко, В. Симоненка, „Джазові п’єси радянських композиторів для фортепіано” (1990) під редакцією К. Віленського, „Естрадні її джазові п’єси для фортепіано” (1995) під редакцією М. Замороко, „Супер нуііко бенд. 5 джазових п’єс для фортепіано” (1996) П. Пашкова та інших; - розширення фортепіанного джазового репертуару композиціями українських піаністів і композиторів („Блюз”, „Арабески”, „Нав’язливий мотив”, „Бурлеска” М. Скорика; „Присвячення Білу Евансу”, „Фантазія на геми Дж. Гершвіна” для двох фортепіано К. Віленського; „Чому?” С. Терентьєва; Фортепіанний концерт В. Ільїна; П’ять фортепіанних п’єс II. Пашкова та ін.); 5) творчий обмін індивідуальними виконавськими досягненнями в рамках українських джазових фестивалів (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Київ, Кривий Ріг, Вінниця та ін.).
Сучасний етап розвитку українського фортепіанного джазу є продуктивним і певною мірою – підсумковим, з вже сформованими традиціями виконавства, накопиченим досвідом міжкультурних контактів, авторитетним представництвом українських піаністів у джазовому світі. Система української джазової освіти пропонує комплексне навчання на основі досягнень неакадемічного й академічного напрямків у виконавстві, що достатньо надійно укоренилося в світовій музичній культурі, адже свідчить про ґрунтовність універсальних тенденцій розвитку джазу на рубежі сторіч та зміцненню інтеграційних міжкультурних зв’язків.
